Mетодикa / Methodology

Що таке досвідне навчання?

Найпростішими словами, досвідне навчання — це процес навчання, у якому ми вчимося, отримуючи знання з перших рук. Це метод, за допомогою якого ми здобуваємо професійні навички та/або вміння через практичне застосування понять, теорій і технік вирішення проблем, замість того, щоб лише читати чи слухати про них.

Педагоги та психологи вже протягом багатьох десятиліть (чи навіть з історичних часів) вивчають конкретні взаємозв’язки та вплив досвіду й навчання одне на одного. У сучасній теорії досвідного навчання піонерами вважаються такі психологи, як Джон Дьюї та Жан Піаже, хоча, звісно, ще в античні часи великі мислителі свідомо опрацьовували це поняття. Сьогодні найвідоміша модель пов’язана з ім’ям Девіда Колба, який у своєму “Циклі емпіричного навчання” також робить великий акцент на обробці вражень та їх зв’язку з поточними життєвими ситуаціями чи питаннями.

Методика досвідного навчання

Методи досвідного навчання можуть застосовуватися у надзвичайно різноманітних формах і з використанням різних інструментів — від занять у класах, тренінгів з організаційного розвитку до програм, що проходять у природі або навіть у «дикій» місцевості. Проте ОСНОВНА УВАГА ЗАВЖДИ зосереджується на тому, щоб рефлексії та аналіз досвіду, отриманого в ході активної участі, поглиблювали процеси навчання, розвитку чи навіть терапії/зцілення.

Методи, засновані на емпіричному навчанні, можуть бути надзвичайно різноманітними залежно від:

• цільової групи програм,
• освітньої/підтримуючої/інтервенційної мети,
• місця проведення,
• інтенсивності, часових рамок,
• компетенції керівників програми,
• та інших факторів.

Сюди входять, наприклад:

• заняття з досвідної педагогіки у школах;
• тренінги на природі для організаційного розвитку,
• програми з організаційного розвитку на основі переживань;
• програми досвідного навчання для підготовки фахівців;
• навчальні/освітні пригодницькі програми у школах;
• пригодницькі програми з акцентом на переживання;
• терапевтичні програми з акцентом на досвід;
• програми пригодницької терапії,
• а також програми терапії в дикій природі.

Модель навчання через досвід була створена Девідом Колбом на початку 1970-х років, а її практичні основи розробив Курт Хан, який був менш відомий у нашій країні, але високо оцінений у Західній Європі та за океаном значно раніше — ще у 1920-х роках. У відповідь на критику тодішнього суспільства та освітньої системи він сформулював «підтримуючу терапію», яка спочатку була реалізована як педагогічна методологія чи «школа», а пізніше набула популярності й була адаптована до сфери освіти дорослих, соціотерапії та психотерапії. Згідно з визначенням Девіда Колба: «Навчання через досвід — це процес, в якому знання виникають завдяки трансформації досвіду».”

Модель експериментального навчання визначає чотири основні етапи:

• Конкретний досвід – отримання прямого і практичного досвіду.
• Спостереження досвіду та зворотний зв’язок – аналіз отриманого досвіду із залученням відгуків і рефлексій.
• Розробка абстрактних концепцій на основі зворотного зв’язку – створення абстрактних концепцій, які включають елементи або схеми з структурною схожістю до теми або функції навчання; також визначення змін, необхідних для досягнення бажаного результату.
• Перевірка та застосування концепцій – тестування та практичне використання створених концепцій.

Американська організація “Association for Experiential Education” (AEE), що є однією з найбільших та провідних у галузі методології, використовує таке визначення для процесів, заснованих на досвідному навчанні (Experiential Education):

“Освітa через досвід — це філософія викладання, яка впливає на багато методологій, відповідно до яких педагоги цілеспрямовано залучають учнів до прямого досвіду та зосередженої рефлексії, щоб підвищити рівень знань, розвивати навички, уточнювати цінності й розвивати здатність людей робити внесок у розвиток їхніх громад.

Фахівці освітньої сфери через досвід охоплюють надзвичайно широкий спектр професій, таких як: вчителі, консультанти, тренери корпоративних команд, терапевти, практики курсів з викликів, екологічні педагоги, гіди, інструктори, наставники, фахівці з психічного здоров’я та багато інших.

Багато дисциплін і середовищ використовують методології освіти через досвід: освіта на свіжому повітрі та пригодницька освіта, неформальна освіта, освіта, яка базується на конкретному місці, навчання через проекти, глобальна освіта, екологічна освіта, освіта, орієнтована на потреби учня, неофіційна освіта, активне навчання, навчання через служіння, кооперативне навчання та експедиційне навчання.”

(https://www.aee.org/what-is-experiential-education)

Основні принципи практики досвідного навчання – ПЕДАГОГІКИ ВРАЖЕНЬ:

• Досвідне навчання є ефективним, якщо за ретельно відібраним досвідом слідують рефлексія, критичний аналіз та синтез.
• Досвід будується так, щоб мотивувати учасника до ініціативності й прийняття рішень, роблячи його відповідальним за наслідки
• У процесі досвідного навчання учасник активно залучається до постановки запитань, дослідження, експериментування, розв’язання проблем, виявляє цікавість, бере на себе відповідальність, проявляє креативність і формує свою думку.
• Учні беруть участь на інтелектуальному, емоційному, соціальному, духовному та фізичному рівнях. Саме ця залученість надає цілісності визначеним цілям.
• Уроки є особистими, тому вони створюють основу для майбутнього досвіду та навчання.
• Розвиваються та збагачуються зв’язки учнів із собою, іншими, ближчим та ширшим оточенням.
• Викладач та учень можуть пережити як успіх, так і невдачу, пригоди, ризики та невизначеність, оскільки результати досвіду неможливо передбачити ідеально.
• Надається можливість учням і викладачам виявляти та аналізувати власні цінності.
• Основне завдання викладача – це пошук відповідного досвіду, постановка проблем, визначення меж, підтримка учнів, створення емоційної та фізичної безпеки, а також стимулювання процесу навчання.
• Викладач розпізнає і заохочує спонтанні можливості для навчання.
• Викладачі прагнуть подолати свої упередження та стереотипи й усвідомлюють, як вони впливають на учнів.
• Планування ситуації для досвідного навчання включає можливість навчання з природних наслідків, помилок і успіхів.

Визначення пригодницької терапії протягом десятиліть динамічно змінюється. Якщо коротко, це підхід до терапії, заснований на активних діях, у якому терапевтичний ефект посилюється за допомогою фізичної активності, переживань і рефлексій, на відміну від суто вербальних методів.

a.  AT інтегрує терапевтичну силу природи зі структурованими фізичними викликами (такими як скелелазіння, походи, каякінг або спеціально організовані практичні завдання).

b.  Ці виклики на кінестетичному рівні створюють досвід, що відображає життєві труднощі.

c.  Дослідження та рефлексія цих переживань сприяють розвитку навичок подолання труднощів, резилієнтності та соціальних навичок.

d.  Важливо, що активності підбирають так, щоб вони допомагали досягти певних терапевтичних цілей.

e.  Учасники отримують можливість зіткнутися зі своїми обмеженнями, страхами або міжособистісними проблемами в підтримуючому груповому середовищі.

Виклики, що застосовуються в AT, вимагають фізичної та емоційної залученості від учасників, що може призвести до глибшого рефлексивного процесу та тривалих терапевтичних змін.

Останні десятиліття показують збільшення кількості досліджень, які підкреслюють загальне поліпшення психічного здоров’я завдяки AT. Найчастіше виділяють такі результати: зменшення тривожності та депресії, підвищення самооцінки та самоефективності, а також розвиток соціальних навичок.

В Австралії застосовують унікальний підхід, який відображено й у назві методології: «Терапія пригод у дикій природі» (Bush Adventure Therapy – BAT):

«Нова термінологія визнає, що термін “пустеля” (англ. “wilderness”) може сприйматись як колоніальний (мається на увазі “безлюдний”), ігноруючи присутність корінного населення на цій землі. Нова назва “Терапія пригод у дикій природі” підкреслює взаємозв’язок із природним середовищем у нашій роботі та практиці.

Слово “bush” є важливим для регіону Південного Тихого океану, оскільки воно охоплює весь спектр природних середовищ — від місцевих міських парків до величезних віддалених природних зон (включаючи прибережні території, гори, річки та пустелі).

Наше розуміння терміну “пригода” включає діяльність, що залучає розум, тіло та дух для людей будь-якого віку та на будь-яких етапах життя. Наше розуміння терміну “терапія” охоплює як загальні терапевтичні результати, так і конкретну мету терапії».

https://aabat.org.au/history-of-the-name/

ЛІТЕРАТУРА:

• Gass, M. A., Gillis, H. L. & Russell, K. C. (2019). Adventure Therapy: Theory, Research, and Practice. Routledge.
• Harper, N., Dobud, W. (2020). Outdoor Therapies. An Introduction to Practices, Possibilities, and Critical Perspectives.  Routledge; 1st edition (October 6, 2020)
• Pryor A, Harper N, Carpenter C. (2021) Outdoor therapy: benefits, mechanisms, and useful principles for activating health, wellbeing and healing in nature. In: Thomas G, Dyment J, Prince H (eds). Outdoor environmental education in higher education: international perspectives. 123-134. Switzerland: Springer Nature Switzerland AG.
• Bowen, D. J. and Neill, J.T. (2013). A Meta-Analysis of Adventure Therapy Outcomes and Moderators. The Open Psychology Journal, 2013,6, 28-53.
• Langelier, M-E., Bradette, I., Mathieu, M-S., Le Bouthillier, M-E., Marchand, R., & Morency-Lemieux, M. (2023). Exploring Stress Management Strategies Through Nature and Adventure-based Intervention. International Journal of Adventure Therapy, 4, 1-19.

Основний підхід цієї терапії полягає у використанні природи як лікувального середовища, а також застосуванні методів усвідомленості (майндфулнес), невербальних і творчих підходів під час терапевтичного процесу.

Основна передумова терапії полягає у природному зв’язку між людиною та природою, відповідно до якого перебування на природі може мати відновлювальний вплив на психічний стан людини. Дослідження підтверджують, що час, проведений на природі, сприяє зниженню рівня тривожності та депресії, покращенню настрою і когнітивних функцій, а також підвищенню відчуття релаксації та усвідомленості.

В основі природотерапії лежить ідея, що перебування в природному середовищі може мати заспокійливий, позитивний ефект, особливо для тих, хто бореться з проблемами психічного здоров’я – переконання, підтверджене дослідженнями.

Дослідження показали, що перебування на свіжому повітрі знімає стрес, зокрема, завдяки вивільненню гормонів, таких як серотонін і дофамін, які підвищують настрій.
Природотерапія охоплює різні підходи, які використовують природне середовище для покращення здоров’я та самопочуття.

Деякі терапевтичні практики на основі природи можна практикувати в групі, тоді як інші призначені для того, щоб з’єднати людину з природою. Крім того, природотерапія може бути інтегрована в традиційні сеанси розмовної терапії з терапевтом.

Існує кілька видів природотерапії:

• Лісові купання (Forest bathing – shinrin-yoku) – походить з Японії, шінрін-йоку (що перекладається як «лісові купання») – це терапевтична практика занурення в лісове середовище для зміцнення здоров’я і благополуччя. Вона передбачає свідоме та усвідомлене переживання природного середовища лісу через види, звуки, запахи та текстури.
• Екологічні прогулки – як випливає з назви, екологічні прогулянки – це просто прогулянки на природі. У парках, лісах, прибережних зонах чи інших природних середовищах ці прогулянки дають можливість людям зануритися в красу і спокій природи. Прогулянки на природі поєднують фізичну активність, уважність і саморефлексію.
• Терапія садівництвом (horticulture therapy) – цей метод терапії природою використовує садівничу діяльність для сприяння зціленню та покращення психічного і фізичного благополуччя. У садівничій терапії люди займаються різноманітною садівничою діяльністю, пристосованою до їхніх конкретних потреб і здібностей. Ця діяльність може включати посадку, полив, прополку, збирання врожаю та догляд за рослинами і садом. Робота з ґрунтом, рослинами та природним середовищем має численні терапевтичні переваги.
• Терапія блакитним розумом (Blue Mind therapy)- нова форма природотерапії, терапія блакитним розумом використовує терапевтичний вплив водного середовища, включаючи океани, озера і річки, на здоров’я і благополуччя людини. Вона ґрунтується на розумінні того, що перебування біля води або занурення у неї може мати заспокійливий і омолоджуючий вплив на розум, тіло і дух – висновки, популяризовані в книзі морського біолога Воллеса Ніколса «Блакитний розум».

N-AT (Nature-Adventure Therapy)

означає комбіноване застосування активностей природотерапії та пригодницької терапії.
Хоча практика природотерапії та пригодницької терапії є надзвичайно різноманітною, спільними елементами є: вправи з майндфулнес та сенсорної усвідомленості, зосередженість на досвіді прив’язаності та єдності, досвідний і процесно-орієнтований підхід, увага до тіла, відновлення й повторної регуляції, а також запрошення до певних викликів і ризикованих ігор, якщо і коли це слугує терапевтичній меті.
Ключовим поняттям і принципом є «природа як ко-терапевт», що базується на моделі трьох взаємозв’язків Бергера і Маклеода (2006) у відносинах клієнт-терапевт-природа, де природа виступає активним партнером у процесі зцілення.

ЛІТЕРАТУРА:

• Berger, R., & McLeod, J. (2006). Incorporating nature into therapy:  a framework for practice. The Journal of Systemic Therapies, 25(2), pp. 80‐94.
• Bratman, G. N., Anderson, C. B., Berman, M. G., Cochran, B., de Vries, S., Flanders, J., … & Kahn, P. H. Jr. (2019). Nature and mental health: An ecosystem service perspective. Science Advances, 5(7), eaax0903
• Harper, N. J., Fernee, C. R., & Gabrielsen, L. E. (2021). Nature’s role in outdoor Therapies: an umbrella review. International Journal of Environmental Research and Public Health, 18(10), 5117.
• Ohly, H., White, M. P., Wheeler, B. W., Bethel, A., Ukoumunne, O. C., Nikolaou, V., & Garside, R. (2016). Attention Restoration Theory: A systematic review of the attention restoration potential of exposure to natural environments. Journal of Toxicology and Environmental Health, Part B, 19(7), 305-343.
• Roszak, Theodore; Gomes, Mary E., eds. (1995). Ecopsychology: Restoring the earth, healing the mind. USA: Counterpoint.

Це програми, які проводяться під відкритим небом і акцентують увагу на ролі природного середовища, яке саме по собі здатне створювати простір для активностей і досвіду, які можуть мати терапевтичний ефект. На відміну від пригодницької терапії, поняття “дика природа” означає прагнення поміщати ці переживання у відносно недоторкане природне середовище. Цей вид терапії також включає активності на свіжому повітрі, але більше зосереджений на витривалості та гнучкості.

Терапія в дикій природі може забезпечити заохочувальне та зрозуміле середовище для самопізнання. Ідея полягає в тому, щоб навчитися жити в групі, розвивати стосунки та визнати власну здатність до сили».

найчастіше використовується для підлітків з груп ризику, яких поміщають в середовище, що має імітувати проблеми в їхніх природних соціальних структурах.

Методи дикої-природотерапії  включають пригоди, тренування навичок виживання та групові заходи для згуртування колективу.

Хоча ці методи забезпечують зміст терапії, трансформація відбувається під час процесу, оскільки непродуктивні переконання і поведінка виникають під час таких ситуацій і мають потенціал для трансформації. Типові види діяльності: експедиційні походи (на суші або воді), пригодницька та рекреаційна діяльність, повне самозабезпечення в умовах дикої природи.

ЛІТЕРАТУРА:

• Bergman, D. S., & Anton, M. T. (1988). A wilderness therapy program as an alternative to adolescent psychiatric hospitalisation. Residential Treatment for Children & Youth, 5, 41–53.
• Norton, C. L. (2010). Into the Wilderness—A Case Study: The Psychodynamics of Adolescent Depression and the Need for a Holistic Intervention. Clinical Social Work Journal, 38(2), 226–235
• Fernee, C.R.; Gabrielsen, L E.; Andersen, A J. W.; Mesel, T. (2017) “Unpacking the Black Box of Wilderness Therapy: A Realist Synthesis”, Qualitative Health Research, 27 (1). doi:10.1177/1049732316655776
• Tucker, A.R., Norton, C.L., DeMille, S., Talbot, B., Keefe, M. (2022). “Wilderness Therapy” in Leffler, J.M., Frazier, E.A. (eds) Handbook of Evidence-Based Day Treatment Programs for Children and Adolescents. Issues in Clinical Child Psychology. Springer, Cham